XVIII століття
Олександрівка виникла в першій половині XVII століття. В середині XVIII століття тут була споруджена церква. У грамоті, виданій в 1785 році польським королем Станіславом Августом власнику Олександрівки Феліціану Пилявському, вона вперше згадується як містечко.
У 1787 році Олександрівка перейшла у власність російського князя Г. Потьомкіна, що подарував її своєму родичу підполковнику Ф. Бжозовському. Той, у свою чергу, продав містечко разом із кріпаками декільком поміщикам.
XIX століття
Під час повстання декабристів 1825 року командир 27-ї кінно-артилерійської роти, що дислокувалася в Олександрівці, підполковник А. Єнтальцев був членом Кам’янської управи Південного товариства. За це він був засуджений на каторгу і відправлений у Сибір. Разом з ним на поселення виїхала і дружина — Олександра Василівна
У 1855 році селяни Олександрівки, що входила тоді до Чигиринського повіту Київської губернії, протестуючи проти сваволі поміщиків, взяли активну участь у Київській козаччині.
У 1860 році в Олександрівці була відкрита перша церковнопарафіяльна школа.
У 1839 році в містечку був збудований цукровий завод, а в середині XIX століття — тютюнова фабрика, пивоварний і два цегельних заводи. У 50-х роках XIX століття цукровий завод було взято в оренду і реконструйовано торговим домом Яхненків-Симиренків. Представники торгового дому почали закуповувати цукровий буряк не лише в поміщицьких, але й у селянських господарствах Олександрівки.
Економічному розвитку містечка сприяло відкриття в 1876 році залізничного руху через станцію Фундукліївка, яку назвали на честь київського цивільного губернатора І. Фундуклія.
XX століття
На початку XX століття в Олександрівці, що з 1866 року стала волосним центром, функціонували заводи шипучих вод, пивоварний, цегельний, цукровий, вісім вітряних і п’ять кінних млинів, готель, шість постоялих дворів та дві казенні винні крамниці.
Після падіння царизму в 1917 році на цукровому заводі були створені профспілкова організація і фабзавком, які очолили боротьбу робітників за контроль над виробництвом. Селянська біднота почала захоплювати поміщицькі землі і ділити поміщицьке майно.
Українці декілька років боролися за незалежну державу, але внутрішні чвари призвели до поразки і окупації країни більшовиками, які затвердили свою злочинну владу в січні 1920 року. Почалися масові розстріли та репресії. Не всі пережили голод 1922-23 р.р. та страшний Голодомор 1932-33 р.р.
У 1921 році Олександрівка одержує статус села, а з 1923 року стає районним центром Черкаського округу. Після ліквідації округу вона увійшла до складу Кам’янського району Київської області. У 1935 році Олександрівка стала райцентром Київської, а з 1939 року — Кіровоградської області.
У 1936 році Олександрівка була повністю електрифікована і радіофікована, розпочалась реконструкція цукрового заводу, що завершилась в 1937 році. Функціонували лікарня, пологовий будинок, клуб, бібліотека. В середній школі працювали 16 педагогів, що навчали 260 дітей.
Відступаючи, радянські війська зруйнували цукровий завод, залізничну станцію, нафтобазу, лікарню, аптеку, три школи, багато житлових будинків, спалили маслозавод і млин.
За період німецької окупації Олександрівки (5 серпня 1941 — 8 січня 1944 року) 637 осіб, серед яких значну кількість становили євреї, були розстріляні. На фронтах другої світової війни воювали 956 олександрівців; 179 з них загинули в боях.
В 1947 році людей чекав черговий голод. У післявоєнні роки зруйноване радянське господарство було відновлене. Паралельно з цим було споруджено автовокзал, кінотеатр, два будинки культури, бібліотеку, універмаг, аптеку, побуткомбінат, банно-пральний комбінат, багато житлових будинків.
У 1957 році Олександрівка стала селищем міського типу.
У 1970-х роках поблизу Олександрівки було прокладено газопровід «Союз», одну з ділянок якого споруджувала молодь з Німеччини. Поблизу Олександрівки було відкрито газокомпресорну станцію і ремонтну базу. Це зумовило будівництво в селищі багатоповерхових будинків за німецьким зразком.
У 1988 році було споруджено Олександріваське ЛВУМГ, яке підпорядковується філії «Черкаситрансгаз»
Основні види діяльності за профільними підрозділами:
– експлуатація магістральних газопроводів газотранспортної системи;
– транспортування природного газу споживачам.
Сучасність
Роки перебудови викликали негативні явища в економіці селища. Наприкінці 80-х — початку 90-х років було закрито швейний та галантерейний цехи фабрики «Україна». Кінотеатр, банно-пральний комбінат та частина інших підприємств працюють періодично, зростає кількість безробітних. Приватизовані майже всі промислові підприємства.
У 2000 році на базі колективного сільськогосподарського підприємства «Іскра» створене сільськогосподарське підприємство з обмеженою відповідальністю. В Олександрівці сформувався прошарок дрібних підприємців, які займаються в основному торгівлею.
